«Наш тато – найкращий!» (21 червня - День батька)
Для кожної дитини, будь то хлопчик чи дівчинка, тато є завжди героєм. Він герой, коли ремонтує зламану іграшку, герой, коли готує смачну вечерю, герой, коли рятує від падіння з велосипеда. Але для тих дітей, батько яких служив чи служить у зоні бойових дій, тато подвійний герой. «Мій тато герой» - саме з таких слів розпочинає розповідь маленька, зовсім маленька дівчинка Іванка Ступар. «Хоч я і маленька, але я вже знаю, що народилася в незалежній, єдиній державі, назва якій — Україна», - поважно додає вона.
«Ми всією своєю родиною вболіваємо за Україну, її сьогодення та майбутнє. Ми вдячні Богу за те, що народилася саме в цій країні. Але той жах, який чинять зайди на нашій землі, змушує моє серце та моїх дітей розриватися від болю» - продовжує розповідь мама дівчинки Іванки, Людмила. - «Я ніяк по-іншому не можу назвати це все, як справжньою війною. Війною за єдність, за незалежність українського народу і держави. І з гордістю хочу сказати, що наш батько, тобто мій чоловік,Ступар Артем Анатолійович, є одним із тих, кому не байдуже, хто ладен віддати своє життя заради миру та спокою в нашій країні. Мій чоловік — учасник АТО. Він пішов туди, бо йому не все одно, бо його серце так само, як і моє, страждає через рідну Батьківщину — Україну. Якщо буде потрібно, він буде боротися за її майбутнє до самого кінця. І ні в якому разі він не відступить, тому що він розуміє, що, захищаючи свою країну, він захищає насамперед свою родину та інші сім’ї. Війна – здається, звичайне слово, яке складається з п’яти літер, але скільки болю, жаху й страждань воно завдає. 18 серпня 2014року, у цей день мені зателефонував Артем і сказав, що йому прийшла повістка в армію. Я одразу ж зрозуміла: його мобілізували в АТО, він іде на війну… Хвилина – і по моїх щоках покотилися сльози, алея вірила, що все буде гаразд. …»
«20 серпня 2014 року ми проводи нашого тата. Знову сльози, страх…» - з хвилюванням продовжила розповідь старша донька Анжела. «Два місяці тато пробув у навчальній частині, після чого – він вже в АТО. Служить і пишається цим, а ми пишаємося татом. Майже щодня передзвонюємося. Питання «Ну як ти там?» вже стало звичним для нас усіх. «Все добре, доню, не хвилюйся за мене!» — відповідав він нам постійно. А в той момент розпачливі думки руйнували мене: «Господи, як би ж я тільки могла б зупинити все це! Як би ж я тільки могла встати між нашими бійцями і ворогами та у весь голос закричати «ЗУПИНІТЬСЯ! Ви – люди, ви – браття, ви не повинні ворогувати, досить! Скільки ще треба смертей, щоб довести вам це?!» Та що я зроблю? Порівняно із запеклою війною, я – просто ще дитина, яка не в змозі щось зупинити. І все, що мені залишається робити, – молитися і вірити, що скоро все закінчиться, запанує мир, замовкнуть гармати…». Під час чергової телефонної розмови з татом я дізналася, що надійшов наказ про те, що він повертаються додому. Скільки щастя і радості було – не передати. Ми вже уявляли, як зустрінемо його, як міцно обіймемо і промовимо ті самі слова, які мучили нас весь час його перебування в АТО: «Тато, ми так за тобою скучили! Як ми тебе любимо! Ми пишаємося тобою!». Залишилося тільки трохи почекати, щоб нарешті побачитися, зовсім трохи… Коли ми з мамою та з меншою сестричкою Іванкою зустрічали тата, падав дощ. А потім вдарила гроза, і тато різко накрив нас собою. Притиснув нас дуже- предуже. «Тато, та це ж грім!», - прошепотіла Іванка, - Я не злякалася.». «Так, це не страшно» - відповів тоді тато. А мама сказала: «звісно не страшно, коли твій тато поруч». І це правда. Ми нічого не боїмося, коли він поруч» - твердо говорять дівчата про свого батька , - «Ми – українки. Ми – доньки бійця АТО. І ми віримо в тата, віримо в мир, віримо в українців і в щасливе майбутнє !!!».
Усі ми добре знаємо, що людина сильна тоді, коли вона не одинока, коли у неї є сім’я. Батько і мати – це два лебедині крила нашого життя, наша опора, де в сузір’ї братиків і сестричок, під опікою найрідніших, дитина має найбільше шансів на душевний комфорт. Тато і мама – найрідніші люди у житті кожного з нас. Без мами і без тата не може з’явитись на світ людина. Їм ми завдячуємо всім, чого досягли. Тільки в єдності ролі матері і ролі батька формується міцність суспільства і держави.
Звичайно, роль батька у народженні та вихованні дітей ніким не заперечується, але сучасний соціум сприймає потребу залучення чоловіків до участі по догляду за дитиною досить інертно. Що є результатом усталених поглядів на роль чоловіка та жінки в сім’ї, де чоловіка стереотипно вбачають заробітчанином та утримувачем, а жінку — домогосподаркою та вихователькою. Проблеми догляду за дітьми, виховання підростаючого покоління суспільством традиційно сприймаються, як жіночі. Між тим, батько потрібен дітям нарівні з матір’ю, як вихователь, як носій одвічних родинних традицій тощо. Як дерево без догляду садівника росте диким чагарником, так і молода людина без батьківських настанов, без твердої батьківської руки росте обділеною. Тримаючись за тверду татову руку дитина робить свої перші кроки в житті, звідси виходить у широкий світ. У сім’ї вона навчається любові і добра, вчиться шанувати свій рід, свою землю, берегти пам’ять свого народу. Кожен маленький хлопчик прагне бути схожим на свого батька — сильного, розумного, люблячого, дбайливого господаря сім’ї. А кожна маленька дівчинка мріє вийти заміж за чоловіка з чудовими татовими рисами характеру. Наші діти поки ще перебувають у чарівному неповторному світі дитинства, насолоджуються його чудовим смаком. Сьогодні вони присвячують своєму татові прекрасні пісні з найсвітлішими та найдобрішими побажаннями. Впевнена, що татусям буде дуже приємно їх почути від своїх найрідніших кровиночок. Споконвіку батько в сім’ї вважався господарем. На нього покладалися обов’язки піклуватися про родину, забезпечувати її та захищати. Батьків приклад мав у родині надзвичайно велике та важливе значення. Особливо хлопчики намагалися наслідувати батька, бути таким, як він. Тато – людина з сильним характером, міцними руками. Людина, якій під силу все зробити, полагодити. І де не глянеш, в хаті чи у дворі — скрізь видно татову міцну, вмілу руку.
Тато для кожної дитини є таким же важливим як і мама, тому свято повинно бути і в тата. Тому щороку у третю неділю червня відзначається День батька. Відзначення на державному рівні Дня Батька – формуючий і виховний фактор відповідального батьківства, несе в собі виховний вплив для чоловічого соціуму. Беззаперечним фактом є те, що відзначення Дня Батька дасть позитивну мотивацію на перспективу, а саме — високе значення і покликання батька як важливої фігури сучасної сім’ї. Сьогоднішні дівчатка і хлопчики — це завтрашні Матері і Батьки. Тому щоб дівчатка і хлопчики могли розвинути свій потенціал, вони повинні виховуватися в умовах рівності. Щоб стати рівноправними, вони вже зараз мають визнати право на гідність і цінність людської особистості чоловіка-батька і жінки-матері як рівнозначних і взаємодоповнюючих у сім’ї, суспільстві, державі. Державне ставлення до такої рівності посилюється поряд з відзначенням Дня Матері і потребою у відзначенні Дня Батька. Введення Дня батька в суспільне життя українців – це перш за все підтримка чоловіків і залучення їх до активного сімейного життя, стимул до того, щоб члени кожної родини об’єдналися і стали єдиним і нероздільним цілим.
Отож, наші дорогі Батьки, працівники Чечельницького районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді щиросердечно вітають Вас зі святом! День батька – це той день, коли ми маємо нагоду звернутись з добрим словом до всіх татусів, висловити їм свою вдячність, свою увагу та повагу!
Горе чи нещастя, чи біда яка —
Всіх нас виручає татова рука.
Татова правиця знає труд і піт.
Із руки цієї ми йдемо у світ.
Рідна, ніжна, щира, добра і міцна.
У життя дорога з нею не страшна.
Без руки цієї горе в світі жить.
Вслід за сиротою щастя не біжить.
Як підеш у люди, що б там не було,
Хай в тобі не згасне батькове тепло.
Дорогі діти, привітайте своїх татусів з Днем батька та нагадаєте їм про свою любов. І робіть це не лише на свята, а щодня! З належною шаною і вдячністю складіть батькам подяку за всі їх труди і зусилля. Адже без Батька, без Матері, без Сім’ї нема щастя на землі!
Директор РЦ СССДМ Тетяна Фаренюк