Новий управлінський формат – щоквартальні звіти керівників міст і районів
На початку року голова облдержадміністрації Іван Мовчан запровадив в області новий управлінський формат – щоквартальні звіти керівників міст і районів. Звіти публічні, з коментарями профільних заступників голови облдержадміністрації та керівників обласних департаментів і служб, з детальним аналізом кожної ситуації. Спочатку були співбесіди з усіма керівниками районів і міст обласного підпорядкування. Новопризначений керівник області завдання ставив чітко і зауважував: «Працюємо без політики. Виборів цього року не буде, тому давайте забудемо про популістські гасла і, засукавши рукави, візьмемося до роботи. Ми повинні дійти до кожної громади, почути її, вивчити всі проблеми і крок за кроком їх вирішувати. І щокварталу ви звітуватимете про зроблене».
Часу «розкачуватися» не було. Скептики не надто вірили, що з цього щось вийде, але вже за результатами першого кварталу всі, хто брав участь у звітних зборах, зрозуміли, що все серйозно: голова ОДА обіцяв дійти до кожного села і до кожної проблеми в селі – так і зробив. При цьому тримав у пам’яті найменші подробиці. Кожне повідомлення вимагав ілюструвати, щоб було видно: яким був ФАП до ремонту, а яким став після нього; в якому стані сільський клуб і що треба зробити, щоб навести в ньому лад. Спроби щось приховати одразу помічав.
Минуло ще три місяці. Звіт за півріччя керівникам районів довелося «тримати» не тільки перед обласною владою, а й перед громадою. Про це журналіст розмовляє з головою облдержадміністрації Іваном Мовчаном.
– Іване Михайловичу, піврічні звіти завершилися. Як Ви вважаєте, новий підхід виправдовує себе?
– Виправдовує. Адже у районних чиновників нарешті дійшли руки до тих проблем, яких вони не помічали роками. Або помічали, але вважали, що якось воно буде й далі. І все списували на відсутність коштів.
Я розумію, що не всім нові вимоги подобаються, адже працювати доводиться багато. Дуже багато. Але не можна далі просто плисти за течією. Наші діти і внуки нам цього не пробачать. Ми повинні виправдати довіру людей, довіру Глави держави, а для цього мусимо діяти, а не галасувати.
Щоб не бути голослівним, наведу кілька цифр. За півроку в області відремонтовано 328 ФАПів, 109 амбулаторій, 593 дитячі садки, 701 школу, 317 закладів культури, побудовано 63 внутрішні вбиральні у школах (у 102 школах ця робота ще триває). На все це залучено мільйони бюджетних і позабюджетних коштів.
А якби не ставилися чіткі плани і жорсткі вимоги, якби в районах не укладали соціальні угоди і не залучали до співпраці бізнес, можна було б і надалі розводити руками і казати «немає коштів», «недостатнє фінансування» і таке інше. Продовжували б розвалюватися ФАПи. Діти, як і раніше, ходили б у брудні вуличні туалети і не мали б де помити руки. Але ж, люди добрі, двадцять перше століття надворі! Хіба не соромно, що діти вчаться у таких умовах? Боротися з цим кричущим явищем розпочав ще мій попередник Микола Васильович Джига, а я брав участь у виконанні його починань як його перший заступник. Усі його починання обов’язково будуть завершені. І зупинятися на досягнутому ніхто в області не буде, адже невирішених проблем іще дуже багато – вони накопичувалися роками, десятиліттями.
– Який район найкраще впорався з поставленими завданнями? Який – найгірше?
– Це було не змагання, хоч, звичайно, рівнятися завжди треба на кращих, а не на гірших. Головне завдання – не наздогнати сусідній район, а дійти до кожної громади, почути її, визначити проблеми і поступово, крок за кроком ці проблеми вирішувати. І вирішувати якісно, а не для «галочки». Щоб через рік не переробляти те, що сьогодні зробили «лівою ногою». Тільки в такий спосіб ми зможемо повернути довіру людей до влади.
А райони, в яких керівники працювали найбільш активно, можу назвати: Крижопільський, Ямпільський, Томашпільський, Вінницький, Калинівський, Тиврівський, Теплицький, Іллінецький, Тульчинський, Хмільницький, Липовецький.
Керівники їх справді по-господарськи підійшли до розв’язання проблем. Вони залучають до роботи підприємців, депутатів усіх рівнів, територіальні громади, показують приклад сільським головам. У Калинівському районі на одну бюджетну гривню в соціальній сфері залучено сім позабюджетних гривень. Там відкриваються нові дитсадки, у районній лікарні створено європейські умови для лікування пацієнтів. У Вінницькому районі на ремонт медичних закладів на одну бюджетну гривню залучено понад сімнадцять (!) позабюджетних. І це дало змогу підняти деякі ФАПи й амбулаторії буквально з руїн. У Теплицькому районі в галузі освіти за півроку зробили більше, ніж за попередні п’ять років. Завдання полягало саме в цьому: змінити ситуацію на краще у кожному селі, вирішити конкретні проблеми, а не позмагатися з сусідами.
Досягнення стосуються не тільки соціальної сфери. Для прикладу візьмемо організацію заготівлі молока. Ще минулого року найбільша кількість скарг в області стосувалася саме цієї теми. Зловживань і маніпуляцій на ринку молока було безліч. Ми поставили собі за мету створити прозорі «правила гри» у цій сфері, щоб люди почувалися стабільно. В абсолютній більшості сіл тепер є молокопункти або холодильні установки для збору молока. З людьми, які здають молоко, укладено угоди, в яких чітко записані всі умови. Нечесні посередники покинули нашу область, бо в них зникли можливості нахабно наживатися, обманюючи людей.
– Вінниця, за версією журналу «Фокус», нещодавно визнана «найкращим містом для життя». Ви стараєтеся, щоб область не відставала від своєї «столиці»?
– Села не можна порівнювати з обласним центром за умовами проживання, але за темпами руху вперед ми постараємося від Вінниці не відстати. А якщо серйозно, то умови для роботи, навчання, лікування, дозвілля у селах теж повинні відповідати певним вимогам, бути комфортними, сучасними. І саме на це націлені і медична реформа, як включає створення належних умов для медиків і пацієнтів, і оптимізація шкільної мережі, яка має на меті не закриття шкіл, а забезпечення доступу до якісної освіти, і легалізація заробітних плат, і все інше, про що звітували керівники міст і районів.
– Коментуючи звіти в районах, Ви не раз говорили про солідарну відповідальність за стан справ. Що Ви під цим розумієте?
– Не може одна людина осягнути всього, що робиться в районі чи області, якщо вона не має команди однодумців, які працюють на відповідних ділянках. Як голова облдержадміністрації я відповідаю за все, що відбувається в області. Але я не зроблю все сам. Тому перед громадою і перед керівництвом держави я відповідаю разом з сільським чи міським головою, головою райдержадміністрації, начальником відділу, директором департаменту… У кожного є своя ділянка роботи, і ніхто з керівників не має права байдикувати.
– Чи вдається працювати «без політики»?
– Стараємося. Хоча є дуже багато людей, які без галасу і мітингів просто жити не можуть. На багатьох звітних нарадах окремі «діячі» намагалися влаштувати такий собі «майдан». Деякі з таких «промовців» у минулому були прямо причетні до керівництва тим чи іншим районом. Вони й тоді мітингували замість того, щоб працювати. І за політичною тріскотнею не бачили, як розвалюються школи і клуби, як хворіють діти, яким у мороз доводиться бігати у двір, бо в школі немає нормального санвузла. А сьогодні вони шукають недоліки в роботі нового керівника, який за ними ж «розгрібає завали». Я радий, що представники громади, присутні на зборах, оцінювали це правильно, підтримували конкретні справи, а не пусті балачки.
– А формула «ініціатива громади – підтримка влади» діє?
– Починає діяти. Адже громаду треба розбудити, показати їй принципи самоорганізації і самодопомоги. Люди збайдужіли, зневірилися. Більшість живе за принципом «Моя хата скраю». Але є справжні лідери громадської думки, ініціативні люди, активні керівники громад. Вони шукають способу розв’язувати вузли проблем. Поступово, крок за кроком. Шукають спонсорів, пишуть проекти на здобуття грантів, самі беруть у руки лопати, молотки, мітли і працюють. Я був вражений тим, скільки зробили, наприклад, жителі села Цекинівка в Ямпільському районі. А влада завжди піде назустріч людям, які прагнуть змін на краще. Ми допомагаємо в першу чергу тим, хто активно працює, а не чекає манни з неба.
– Чи будуть «кадрові» висновки після звітів? Адже, мабуть, є райони, в яких справи найгірші?
– Рано робити такі висновки. Треба, щоб минув щонайменше рік. Так, в різних районах – різні можливості, різна «спадщина» дісталася окремим керівникам від попередньої влади. Та й рівень активності – неоднаковий, чого гріха таїти. Але немає жодного району, в якому справа не зрушила б з мертвої точки, це я можу сказати точно. Немає прикладів відвертої байдужості або повного небажання працювати. Якби таке було, то й «кадрові висновки» не забарилися б. Тим, у кого справи гірші, я пропоную брати приклад з лідерів. Перед звітною кампанією у Калинівському районі відбулася виїзна нарада голів райдержадміністрацій. Це район, який може бути взірцем для багатьох інших. Навіть керівники досить сильних районів казали «ми думали, що в нас – найкраще, але бачимо, що є до чого прагнути, є над чим працювати»! Це стимулює людей до нових досягнень. І обласна влада підставить своє плече тим, хто хоче виправити ситуацію у своєму районі. Усі знають, що наступного разу ті слайди, які вже показувалися на звітах, «не пройдуть» – потрібні будуть нові, які ілюструватимуть наступні кроки районної влади.
– А як Ви сприймаєте закиди про те, що все це – показуха?
– Ті, хто так вважає, можуть подивитися, як змінилися в багатьох населених пунктах клуби, амбулаторії, школи, як відбудовуються дитсадки, впорядковуються вулиці і площі, як у сільських школах з’являються нормальні умови для навчання. Хіба це показуха? Це конкретні справи, це те, з чого складається щоденне життя. Кричати про те, які ми великі патріоти, а нічого не робити – от де показуха, окозамилювання, від якого всі втомилися. Не треба бити себе в груди і вигукувати псевдопатріотичні гасла. Краще зробити одну серйозну справу. А завтра – наступну. А то один сільський голова розповідав, як він любить своє село, як журиться, що через погану дорогу у приїжджих людей складається не найкраще враження про місцеву владу, а сам не поспішає побудувати в школі нормальну внутрішню вбиральню, незважаючи на те, що в сільському бюджеті щороку є залишок грошей. Чекає, що це зробить хтось інший. Отакий «патріотизм» і така «відповідальність» теж бувають.
Відповідальна влада – та, яка бере на себе обов'язок працювати на користь людей. Але й громаді не варто спати. Щоб досягти бажаного результату, ми повинні мобілізувати всі ресурси: адміністративний, фінансовий, природний і, звичайно, людський, адже саме люди – головне багатство краю.
Нестабільність у державі породила чимало проблем, через які люди втратили орієнтири. Треба допомогти їм побачити мету. І тоді вони зрозуміють, куди йдуть, для чого працюють і як їм слід жити.