До 100-річчя Української революції
16 січня 1919 року Директорія Української Народної Республіки оголосила війну більшовицькій Росії. Історія другого пришестя більшовиків в Україну почалась ще влітку 1918 року. Тоді в Таращанському та Звенигородському повітах спалахнуло повстання проти влади гетьмана Скоропадського, інспіроване двома українськими партіями: соціал-демократами та есерами. Повстання було придушене частинами німецької армії та гетьманської державної варти.
Лідери соціалістів зрозуміли, що самотужки Скоропадського їм не здолати. Потрібні були союзники ззовні. Тож вони почали шукати контактів із московськими більшовиками. 13 листопада 1918 року в Києві таємно було обрано Директорію, яка мала очолити заколот проти гетьмана Скоропадського. Того ж дня більшовицька Росія оголосила про денонсацію Брестського договору, і вже 17 листопада в Курську був створений Тимчасовий Робітничо-Селянський Уряд України. 29 листопада він оголосив про поновлення в Україні радянської влади та скасування всіх законів, наказів і договорів як Скоропадського, так і Центральної Ради. Після повалення Скоропадського, уряд Директорії стикнувся з тим, що на зміну австрійсько-німецьким окупантам в Україну увійшли війська більшовицької Росії. Вже 3 січня 1919 року більшовики захопили Харків. Уряд Директорії не зміг організувати належну оборону країни. Після падіння Харкова, Москві таки надіслали ноту протесту. На що була отримана відповідь, мовляв, ніяких військ радянської Росії на теренах України немає, а воєнні дії відбуваються між арміями УНР та українського радянського уряду. Війну Росії Директорія оголосила тільки 16 січня. На той момент вже були втрачені не лише Харків, а й Чернігів. А, захопивши 5 лютого 1919 року Київ, більшовики до кінця травня встановили Радянську владу на більшій частині території України.